Німецька організація "МАТИ Й ДИТИНА" у 1930-40-х.
galiziaforever
Г.Ю.Стецюк
МАТИ Й ДИТИНА
Діти — це майбутність народу. Від них за¬лежить дальша доля народу. Старша генерація, яка живе тепер , може впливати на май¬бутнє народу, забезпечуючи здоровий розвиток дітей і повновартісне їх виховання. Чим більше народ дбає про дітей, тим краще забезпечить він собі майбутнє. В цьому напрямку діє націонал-соціялістична Німеччина. Від самого початку розпочала вона широку й плянову працю в цьому напрямку. Вже 28 лютого 1934 р. створено було допоміжну організацію «Мати й дитина» і, незважаючи на те, що діяльність цієї організації відбувалася, на половину серед важких умовин, вона може похвалитися великими успіхами:
Праця організації «Мати й дитина» — надзвичайно многобічна. Вона охоплює піклування про матір перед й після пологів та піклування про дітей від немовляти до підлітка. Для виконання такого завдання треба було створити велетенську організацію, клітини якої сягають до найдальших закутків краю; треба було знайти відповідних людей для керування тією працею, треба було вишколити відповідний персонал сестер-помічниць акушерок, провідниць дитячих садків, осередків для підлітків, і т. д., треба було створити відповідні фонди. Все те, зроблене й саме тому плутократична Англія так ненавидить націонал-соціялістичну Німеччину, бо англійські можновладці ще сьогодні відкидають плани суспільної політики, які остаються далеко позаду того, що зробили в Німеччині ще за часів Бісмарка.
«Ми не боїмося жадних матеріальних витрат, щоб забезпечити життя та здоров’я матерів та дітей, — говорив райхсміністер д-р Ґеббельс у своїй промові з нагоди 10-тиріччя існування допоміжної організації «Мати й дитина». І коли в 1934 році витрачено було на цю організацію 55 міліонів марок, то в 1943 р. сума видатків досягла 508 міліонів. У 32.518 осередках організацій, які розміщені по цілому терені Німеччини, 10 міліо¬нів німецьких матерів знаходили рік-річно поради та поміч для себе та своїх дітей. Організація «Мати й дитина» повела підсилену боротьбу проти смертности немовлят і впродовж 10 літ домоглася зменшення смертности з 7,9 до 6,3%. Це значить, ще врятовано життя одному міліону дітей (при цій нагоді пригадуємо, що ця справа була у нас дуже занедбана, і хоча українці мали найбільше в Европі число народжень, то число дитячих могилок було таке велике, що справжній приріст населення змушував бажати багато кращого).
Діяльність допоміжної організації «Мати й дитина» поділюється на п’ять груп, а саме піклування про родину, піклування про дітей, опіка над хворими, справа дитячих садків та справа відпочинку дітей. Тягар праці лежигь на плечах 1-2 осіб, які працюють почесно для добра національної спільноти. Пікл¬ування про родину цікавиться в першу чергу матір’ю. Численні ряди народних гіґієністок, сестер, акушерок, домашніх помічниць мають головне завдання – опіку над вагітною матір’ю та немовлям, 60 000 працюючих матерей змогли провести свою відпустку у 200 відпочинкових домах, щоб з новими силами стати знову до своєї праці. 1.250.000 дітей перебували щоденно в 30.344 дитячих садках, а матері їх працювали по заводах та установах. Для жінок на селі створено 11 000 дитсадків, які полегшували працю матерів в час жнив; Матері, які мають більше дітей, дістають помічницю додому. Коротко кажучи, німецька мати находить в організації «Мати й дитина» індивідуальну поміч в усіх випадках свого життя, особливо в часі війни. Те, що війна спричиняється не тільки до втрат на фронті, але й до зменшення природного приросту, було поштовіом для посилення опіки матерями і дітьми. «Ми не хочемо, – писав головний керівник суспільної опіки в проводі партії НСНРП Гільґенфельдт, — щоб жадна дитина, якою наділять нас німецькі ма¬тері в воєнних часах, не потерпіла внаслідок якогось нашого прогріху, чи занедбання, будь- якої шкоди здоров’я, чи навіть втрати життя». «Кожна війна,— каже згаданий автор, — ви¬магає цінного життя, так на фронтах, як і в краю. Військова служба міліонів німецьких мужчин принесе нам зменшення народжень і за цієї війни. Факт, що не один вояк втратить життя, не оставивши дітей, є дальшим зменшенням субстанції, що є неминучим у війні. Тому, для відповідального проводу народу й держави не може бути більшого завдання під¬час війни, як дбати про те, аби біологічна втрата в краю була якнайменша. Тій цілі служать усі запобігаючі середники для охо¬рони життя матері й дитини».
Війна, яка завадила деяким широко задума¬ним починам допоміжної організації «Мати й дитина», поставила її перед новими завдан¬нями. Замість будувати нові доми, треба було примістити родини, які зазнали шкоди від во¬рожих бомбардувань, в зменшеному житловому просторі. Сотки тисяч матерів з дітьми треба було забрати з місцевостей, які постійно теро¬ризував ворог постійними летунськими налітами, та примістити в безпечніших околицях. Це вимагало й вимагає багато праці. Самі наліти спричинили цілу низку завдань, які тре¬ба виконали й то в якнайскорішому темпі. У бомбардованих містах треба допомогти потерпівшим, треба було негайно створити ру¬хомі молочні кухні, дитячі садки, спільні кух-ні для прохарчування збомбардованих. День і ніч стояли на залізничих двірцях жінки з орга¬нізації НСФ, помагали матерям виїхати в дру¬гі сторони, направляли цілі поїзди дітей та шкільної молоді на нові місця перебування, дбали про їхнє харчування, й тощо. І чим більше, зростав ворожий терор, тим сильніша була воля організації виконувати гасла: «Вся поміч для матері й дитини».
Незважаючи на труднощі, в дні 10-тиріччя існування допоміжної організації «Мати й дитина» відкрито такі нові установи»: 849 ясел для немовлят і дитячих садків, 102 допоміжних осередків «Мати й дитина», 21 оселю для відпочинку молоді, 20 домівок для молоді, 80 домівок для відпочинку матерів, 76 приміщень для суспільної опіки, 45 воєнних домівок для вагітних, число цих домівок зросло тепер до 283. і 4
Зі сказаного бачимо, що ніде в світі нема іншої організації, яка була б подібна до німецької організації «Мати й дитина». Це не є «добродійна» установа, що дрібними датками в грошах чи в товарах, допомагає бідним коротати своє злиденне життя. Це організація сповнена ідей національної спільноти, і тому вона зуміла виконати своє високе зав¬дання – зберегти якнайбільше живих дітей, майбутніх повновартісних членів німецької народної спільноти – навіть серед важких воєнних умовин.
«Вісті» (Берлін). – №13 – 30 березня 1944.

Др Степан Шухевич ДВІ ПСИХІКИ
galiziaforever
I.
З кінцем весни 1918-го року назначено мене командантом австро-угорської полевої жандармерії міста Одеси при австрійськім гувернері Одеси. Зараз по приїзді до цього гарного міста старався я нав’язати зносини з тамошними Українцями, аби пізнати їх життя-буття. Цілком природно не робив я цього в тій цій ціли, аби свої відомости використати урядово. Буде цілком зрозумілим, що доступ до неявного життя української громади був для мене, як команданта жандармерії, не тільки тяжкий, але просто неможливий. Ціла австро - угорська армія була щонайменше неприхильно настроєна для української держави. Спеціяльно неприхильно відносився до цеї справи австрійський гувернер Одеси генерал Бельц, що стояв під безмежним впливом Генерала Мустафіла, гувернера Одеси, наставленого зі сторони гетьмана Скоропадського. Цей останній, з роду мабуть Татарин, був запеклим Москалем і відповідно настроював австрійського гувернера.
Тоді арешти полевої жандармерії були переповнені українськими громадянами, яких замикано під позором більшовизму. Read more...Collapse )

СЛІДАМИ СЛАВНИХ ПРЕДКІВ
galiziaforever
Др Ю.Стецюк
Перед війною не чути було, щоби наше село самочинно влаштувало якесь свято в пам’ять українського князя Ярослава Мудрого чи Володимира Великого. Саме слово «князь» було чимсь таким, що не проходило радо крізь зуби. Правда, говорили на селі про князів чи архикнязів, себто про Габсбурґів, про Рудольфа чи Фердинанда, але святкувати память староукраїнського князя, масово святкувати пам’ять гетьманів, Хмельницького чи Мазепи це не приходило нікому на думку. Одначе після війни ми були свідками масових свят присвячених пам’яті Мазепи. Сьогодні самочинно святкує село пам’ять Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Самочинно кинулась молодь до вивчення української історії й географії і т. д. Нема свята, де не було б національних танків. Українська народня ноша находить відповідну пошану. Історичні оповідання про давне й недавнє наше минуле, про українських Героїв стали найбільш улюбленою лектурою, необхідним духовим кормом.
Read more...Collapse )

Д-р Г. Ю. Стецюк. Обнова духа
galiziaforever
»НАШ ПРАПОР«. – №5. – 20-го січня 1935 р. – С.6.
Ми, українці, єдина в Европі нація, що не має пам’ятників своїх славних мужів. Не маємо триюмфальних брам, ні пам’ятників Хмельницького, не бачимо Мазепи, задивленого на північ, не маємо летучого отам. Витовського, не найдемо наступаючого сот. Черника, ні багатьох наших героїв. Маємо для них всіх один хрест у лавровім вінку. Маємо живі пам’ятники в наших серцях. У збірній душі нації мають вони святиню, де їх імена записані вічними буквами, кров’ю братів, любов’ю батьків, слізьми матерей. Read more...Collapse )

ГАЛИЦЬКИЙ ТИП. Проф. М. Грушевський про Галичан
galiziaforever
Кілька років перед світовою війною, числячись з можливістю переломових подій, великий наш історик— проф. Михайло Грушевський написав у «Літературно-Науковому Вістнику» низку статтей, в яких піддає критиці політику галицьких провідних чинників. В одній з цих статтей подав проф. Грушевський характеристику галичан. Наведемо її в скороченні: Read more...Collapse )

ЯКІ ХИБИ МАЄ КОЖДИЙ УКРАЇНЕЦЬ? Брак почуття народної чести.
galiziaforever
«Нова рада» (Львів). – №42 (118). – 27 лютого 1920.
Важна се річ уміти себе пошанувати в життю. Каже наш нарід, шануй себе, а пошанують тебе люди. Се відноситься до одиниць у їх щоденному життю — се відносить ся й до цілих народів. Коли би ми Українці самі себе уміли пошанувати, то й сусід, а навіть ворог мусів би нам віддати честь. Не дбаємо ми о нашу пошану, тому й ворог не має пошанівку для нашого народного імени. Read more...Collapse )

Що повинен робити кожен чесний Русин?
galiziaforever
1. Дома і поза домом та перед усїми урядами і властями повинен уживати рускої мови в слові і письмі, дбаючи про повагу і чистоту рідної мови рускої.
2. Виховувати чесне руске поколїнє в праци і ощадности, приучувати молодіж не лиш до господарства рільного, але також до ремесла, купецтва і промислу.
3. Заховувати честь і повагу горожаньску та не понижувати ся і не упідлятись перед нїким, а тим менше перед першим ліпшим підпаском або слугою.Read more...Collapse )

Отець Евген Гузар - дідусь Блаженнійшого Любомира
galiziaforever
А Ви тепер дивуєтесь станом справ в Україні. Природний розвиток нації був перерваний знищенням її еліти у 20 столітті.

Памяти о. Евгена Гузара.
Про ненадійну смерть о. Гузара була вже вчера коротка згадка. Покійний заслужив собі однак вповні на те, щоб про нього згадати ширше. О. Евген Гузар був сином бл. п. о. Дмитра Гузара, пароха Завалова. Гімназію покінчав в Бережанах, а богословські студії у Львові. По висвяченю служив сотрудником на кількох парохіях. По кількох літах сотрудницької одисеї мусів покинути ва домагання намісництва душпастирську діяльність, до якої був цілим серцем привязаний і перенісся до Львова, де став невдовзі катехитом учительської семинарії. По убивстві одним семинаристом учителя Бутковського, спенсіонувала шкільна рада о. Гузара. В часі війни душпастирював Покійний зразу в Вольфсберзі, а опісля в Ґая (Київі). Перед кількома місяцями вернув о. Гузар до Львова. Тут і за¬скочила його невмолима смерть. — О. Евген Гузар був взором ревного священика-патріота. Його діяльність не була голосна, на експорт. Се був тип тихого робітника, орґанізатора. Вже як молодий сільський сотрудник дався о. Евген пізвати не тільки як ревний душпастир, але й як щирий робітиик-громадянин. А вжеж діяльність свою розвинув о. Евген у Львові до широких розмірів. Згадаймо хочби великі його заслуги коло зорґанізованя львівських слуг. Повних двадцять п’ять літ трудився Покійний коло сих найбідніших і довів до того, що сегодня львівські українські слуги взірцево зорґанізовані. Його заходами станула церковця при вул. Зиблікевнча і він її прикрасив, він стягнув до неї Українців зі стрийського передмістя, він був її і парохом і сотрудником, і опікуном. Дальшим полем діяльности о.Евгена було товариство «Сила“ і Читальня „Просвіти» в середмістю. Заслу¬ги о. Гузара в сих товариствах просто неоцінені. Не менше заслужився о. Евген в священичих товариствах св. Павла і Товаристві катехитів. Товариство св. Павла Покійним зреорґанізував і стягнув до него богато членів. За його кількалітного головства видало товариство чимало книжок та брошурок і спомагало инші релїґійні видавництва. В товаристві катехитів був о. Гузар рівнож не тіль¬ки головою, але й душею. Не менш ревно працював о. Гузар і на полі богословської літератури. Се був катахит з замилування і писав радо катехитичні підручники. Останніми літами викладав катехитику на університеті. Спеціялістом був о. Гузар в научуванню найменших дітей. Його лекції катехізму в народних школах були взірцеві. Як товариш був о. Евген незрівнанний. І для старших і для молодших священиків був він все як рідний брат. Без него не обійшлися ніякі священичі збори, ніякі священичі сходини. Прегарний примір давав Покійний також своїм взірцевим родинним життям.Ревнйи священик, щирий народний робітник-організатор, найліпший батько-опікун найменшої братії, сердечний катехит-душпастир і ідеальний муж та батько - ото коротка хаарктеристика дорогого о. Евгена. — Свящ. Яр.Лев.

«Українське слово». – №225. – 2жовтня 1918.

Русскій мір в Галичині - дубль 1 (1914-15).
galiziaforever
ЯК ГОСПОДАРЯТЬ НАЇЗДНИКИ В СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ.
«Діло» (Відень). – 30 січня 1915.
Сими днями приїхав до Відня один з наших інтелігентів, якому по ріжних пригодах удалося втечи з царства кнута і який підчас своєї довшої мандрівки по Поділлю і Прикарпаттю та по тижневім побуті у Львові помітив багато річей, які — думаємо — загал наших читачів будуть цікавити.
Read more...Collapse )

Кубійович і вирішення проблеми Донбасу.
galiziaforever
Творець "Енциклопедії Українознавства" професор Володимир Кубійович в своїх спогадах «Українці в генеральній губернії у 1939-1944» про роботу очолюваного ним Українського центрального комітету в генерал-губернаторстві у 1939-1941 (до початку німецько-совєтської війни), пишучи про стратегії обстоювання прав українців, які складали близько тоді 700 тисяч осіб (включно з полонізованими калакутами і латинниками) на Закерзонні, Холмщині та Підляшші, вказує, що у тодішніх «взаєминах з поляками ми бачили єдину розв’язку – повне відокремлення обох народів. Тому ми прямували до виділення української території і через обмін населення до створення з неї чисто української землі, сподіваючись, що таким чином невзгодини між обома народами обмежаться до мінімуму».
Згодом досвід повоєнного обміну населенням між Польщею та СРСР повністю підтвердив правоту цієї стратегії. Відтак і тепер жодні поступки і загравання з русофонами на Донбасі, жодні закони про спеціальні статуси нічого не вирішать. Тільки обмін населенням. Хто не хоче бути в Україні – марш на етнічну батьківщину.

?

Log in