?

Log in

No account? Create an account
Previous Entry Share Next Entry
ГЕНЕРАЛ АРНОЛЬД ВОЛЬФ. НЕКРОЛОГ.
galiziaforever
Ген. А. Вольф +24 XI. 1924
«Календар червоної калини на 1926 рік». – Львів, 1925. – С13-14.

Дня 24 листопада 1924 помер у лічниці в Простейові, на Моравії, в ЧСР генерал Української Галицької Армії Арнольд Вольф, б. командант III-ої Бережанської Бригади, відтак II-ого Галицького Корпуса, а на скитальщині командант останків У. Г. А. в Чехословаччині.
На світ прийшов у місті Простейові, на Моравії, як син німецької купецької родини. Після студій в гімназії та юнацькій школі в Лобзові став старшиною при б. австр. 45 п. п. в Сяноці, де вперше стрінувся з Українцями, тай зразу зацікавився їх життям і стрємлінням.
Світову війну провів на всіляких боєвищах, де одержав високі відзначення, між тим «Ордер Леопольда«.
Розпад Австрії застав Покійника на становищі булавного старшини бувшого австрійського 93. п. п. на італійському фронті. Ген. Вольф пішов за поривом свойого шляхетного серця і руководячися симпатіями до українського народа, набутими в часі служби, зголосився добровільно до У.Г.А., де Його приймили радо, хоч би з огляду на високі боєві відзначення, які давали всяку запоруку.
Назначений комендантом III-ої Бережанської Бригади, генерал Вольф виявив небавом свій небуденний організаційний хист,
Після назначения Ген. Тарнавського Начальним Вождом У. Г. А. доручено Ген. Вольфові команду II-ого Галицького Корпусу.
Коли пошесть пятнистого тифу десяткувала ряди нашої Армії, Генерал Вольф незважаючи на ніщо, а менш усього на свою особисту безпеку — з батьківською дбайливістю та подиву гідною самопосвятою наглядав за плеканням недужих стрільців та чинив усе можливе, щоби припинити помір. Та тиф дібрався й до Нього. Після довгої і важкої боротьби зі смертю генерал видужав, але поновно здоровля не відзискав.
У вересні 1920 р. генерал Вольф разом з генералом Кравзом перейшов з останками через Карпати до Ч. С. Р. і тут ділив дальше з ними всі незгодини скитальчого життя, знову добровільно, бо ж мав в Ч. С. Р. родину, у якої міг був вигіднійше жити, чим у таборі, а як горожанин Ч. С. Р. міг поступити до чеської армії. Та його чиста стрілецька душі уважала нечесним покинути улюблених вояків у лиху годину, і він переносив разом з ними з незрівнаним самовідреченням усі фізичні та моральні злидні в таборі у Ліберці і Йозефові.
Із розв’язанням Гірської Бригади У. Г. А. в Німецькім Яблоннім і перенесенням її до табору в Йозефові, Покійний став комендантом усієї української військової скитальщини Ч. С. Р. На цьому становищі остав він аж до серпня 1923 р., проживаючи хвилі найбільшого таборового лихоліття, т. навіть в найскрутнійших хвилях, коли всі упадали на дусі. Він не тільки що сам не тратив бадьорости, ані надії, але ще других заохочував і піддержував, бо вірив непохитно в слушність нашої справи. Він перевів однопільний перестрій усієї української військової скитальщини в Ч. С. Р. та причинився немало до того, що ч. с. влада уможливила таборитам докінчити перервані війною студії на високих чеських школах.
Важкі невзгодини з часів української визвольної війни, а передовсім перебутий п’ятнистий тиф та жахливі злидні скитальчого життя підкопали до основ Його здоровля. Сильний нервовий розстрій заставив перервати дотеперішню муравлину працю та віддатися з браку матеріальних засобів домашньому лікуванню у своєї старенької матері. До сеї недуги прилучився ще й поворотний тиф, якого зародки приніс був з України. Помер 24, а похорони відбулися 27 листопада в Простейові при участи представників останків У. Г. А., хору Української Академічної Громади в Берні та асистенції чеського 27. п. п. з музикою.